„Рушник – то долі оберіг”.  Під таким гаслом 7.04.2014 року промайнула надзвичайно цікава тематична година, організована студентами  групи По-32 факультету початкової освіти та філології ХГПА, Подільським відділенням ІМФЕ ім.М.Т.Рильського НАН України (С.В.Маховська) й за участю  окремих студентів груп Філ 12-у, По-33, факультету мистецтв.

Український рушник… Його можна порівняти з піснею, витканою та вишитою на полотні. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця.

Рушник – від слова “руш”, “вирушай”. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити, оберігати від усякого нещастя.

Присутні у залі студенти ознайомились із рушниками, зібраними на Хмельниччині, особливостями їхнього використання у звичаях та обрядах (наприклад, під час відвідин породіллі та новонародженої дитини, проводах в армію чи війну, під час закладання хати, у весільному обряді тощо).

Було цікаво почути, що українською вишивкою захоплювався і Тарас Шевченко. Він збирав її зразки, робив замальовки з рушників. Багату колекцію волинських рушників зібрала Олена Пчілка, українська письменниця й етнограф. Вишивали і діти Олени Пчілки — Леся Українка та Ольга Кривинюк.

В рушникові – як і в пісні чи слові – закладена душа народу, скарбниця якої безмежна. Глядачі побачили та збагатилися цікавою інформацією про особливості вишивання рушників, їх різновиди та призначення (покутні, кілкові, рушики долі, рушники-завивачі, рушники-стирачі, плечові, весільні тощо), почули та переконалися, як саме  орнаментика та  кольори та  впливають на долю людини.

 У давнину кількість приготованих дівчиною рушників була ознакою її працелюбності. Якщо про дівчину казали, що вона «рушників не придбала», то йшлося про ледащицю, а якщо «скриня повна рушників», — це свідчило про хазяйновитість нареченої, її заможність, багатство.

Цікаво, а скільки рушників вишили ви, дівчата?