Йшов четвертий рік першої світової війни. Одне з найбільших міст Подільської губернії Могилів стало місцем розташування військових частин другого ешелону Південно-Західного та Румунського фронтів. У ньому розмістилися шпиталі, тилові підрозділи, які зайняли частину приміщень навчальних закладів. Жителі міста важко переносили лихоліття. Процвітання спекуляції, дорожнеча призвели до різкого падіння реальної заробітної, плати, а це у свою чергу викликало ріст невдоволення серед виробничих колективів і серед працівників освіти. Звістка про повалення самодержавства була сприйнята з надією на краще. 14 березня у приміщенні комерційного училища представники підприємств і військових частин обрали першу Раду робітничих і солдатських депутатів. Розгорталася боротьба між різними течіями революційних сил.

Серед учителів визрівала думка про необхідність створення свого професійного об’єднання для самозахисту. З ініціативи учителів жіночої гімназії В.І.Басенка та чоловічої – М.Н.Колотилова 17 березня відбулися збори педагогів міста. Вони з ентузіазмом сприйняли ідею створення власної організації і обрали організаційну трійку. Її членам доручили зв’язатися з Московською обласною спілкою (вона існувала з 1905 року), отримати від неї зразок статуту та відповідні рекомендації, які допомогли б створити Могилівську фракцію Всеросійської спілки учителів. Наступного дня запит було відправлено до Москви, а учителі продовжували жваво обговорювати майбутні дії своєї організації. Та минав час, а очікуваної відповіді не було.

4 квітня оргбюро скликало чергові збори. В.Басенко у своєму інформативному виступі висловив думку, що життя вимагає негайного об’єднання учителів навколо певної політично-професійної платформи. Збори вирішили:

1. обрати комісію з 6 чоловік, якій доручити розробити у загальних рисах політичну і професійну платформу;
2. вважати могилівське учительство організованим у Могилів-Подільську спілку учителів;
3. обрати зі свого середовища делегата до місцевої Ради об’єднаних профспілкових організацій.

Тут же була обрана комісія і представник до місцевої Ради об’єднаних профспілкових організацій.

На наступних зборах 16 квітня після активного обговорення була затверджена Платформа спілки учителів, яка складалася з кількох розділів.

Оскільки це перший профспілковий документ подільських освітян, то наводимо його текст дослівно. [5, C.231]

І. Загальна мета профспілки:

1. Підтримка Тимчасового Уряду у боротьбі зі старим ладом за зміцнення нового.

2. Підготовка населення до виборів в Установчі збори.

3. Відміна станових і національних обмежень.

4. Право націй на самовизначення і збереження інтересів меншості.

5. Повна свобода організацій.

6. Децентралізація влади.

7. Впровадження в життя виборних засад у державному і громадському управлінні.

8. Відокремлення церкви від держави.

II. Професійно-політична мета:

1. Обов’язкова загальна освіта.
2. Автономія народної школи. Скасування шкільних рад і дирекцій, передача їхніх функцій колегіальним органам за участю місцевих і педагогічних сил.
3. Автономія середньої школи: вибори головного керівника школи, голови педагогічної ради, ліквідація навчальних округів і заміна їх колегіальними управліннями.
4. Емансипація вчителя від усіх обтяжливих пережитків старого ладу.
5. Усунення принизливих для особи вчителя форм контролю
6. Сприяння всебічному духовному розвитку членів Спілки (заснувати бібліотеки, клуби, курси, організовувати лекції, екскурсії, вистави, започаткувати видання свого друкованого органу).
7. Захист правових та економічних інтересів членів Спілки. Надання їм матеріальної і моральної підтримки. Можуть бути організовані суди честі, каси взаємодопомоги, санаторії, притулки.
8. Демократизація школи: вільний доступ до школи всім, безкоштовна освіта, спадкоємність школи і її націоналізація.
9. Позашкільна освіта і сприяння популяризації наукових знань серед населення.
10. Залучення широкої громадськості до виховання підростаючого покоління.
11. Широка громадська активність у відкритті шкіл.

III. Удосконалення професійної праці:

1. Відміна привілеїв і прав, пов'язаних з отриманням дипломів.
2. Створення системи підготовки кадрів педагогів-вихователів.
3. Зменшення кількості уроків і підвищення винагороди за працю.
4. Надання педагогу права на отримання річної відпустки після повного строку служби для оздоровлення та поповнення своїх знань зі збереженням грошового утримання і зарахуванням цього року у стаж роботи.

IV. Удосконалення навчально-виховного процесу:

1. Виховувати молоде покоління на засадах любові до Батьківщини і волі.
2. Усунути позашкільний нагляд за учнями у тому вигляді, у

якому він був раніше.

1. Відмінити фізичні покарання, екзамени, бальну систему.
2. Запровадити семестрову систему, впроваджувати ручну працю, організовувати учнівські гуртки, клуби, проводити екскурсії, раціональне читання і практичні заняття.

1. Впровадити фізичне виховання і факультативне викладання гігієни і ряду інших предметів, виходячи з місцевих умов.
2. Впорядкувати медичний нагляд за учнями. Організувати класи для розумово відсталих дітей.

На цих же зборах було обговорено і затверджено “Статут Могилів-Подільської Спілки учителів”, основним змістом якого є:

1. Членами спілки могли бути особи, які працювали учителями, вихователями, шкільними лікарями. Особи, які займалися навчанням дітей вдома і не мали учительського цензу, могли прийматися до Спілки рішенням загальних зборів.
2. Правління обиралося в складі 8 чоловік, його засідання проводилося не рідше одного разу на тиждень.
3. Загальні збори проводилися один раз на місяць.
4. Кошти складалися з внесків, прибутків від влаштування вечорів, концертів, вистав, лекцій.

Головою правління обрано В.Басенка. Деякі виступаючі на зборах висловлювали побажання шукати зв’язків з іншими спілками вчителів.

Ці пошуки досить інтенсивно проводились. 26 вересня прийнято рішення про вступ до Всеросійської учительської профспілки через Київську обласну організацію, а в середині 1918 року подільські делегати взяли участь в роботі II з’їзду Спілки. [2, C.123]

Тим часом становище в Могилеві з кожним днем погіршувалось. За роки громадянської війни та інтервенції влада в місті змінювалась 18 разів. Вдвічі зменшилась кількість населення. Більшість підприємств були зруйновані. Чим займалось перше в губернії профспілкове об’єднання вчителів у цей важкий час? Уже на перших засіданнях правління були створені секції і комісії: шкільна, політична, економічна, бібліотечна. Їх представники брали активну участь у роботі Ради робітничих і солдатських депутатів, у міському об’єднанні профспілок, у шкільній раді відділу освіти. Члени профспілки активно обговорювали питання про реформу та українізацію школи, про трудові засади в навчальних закладах. Актив залучався до контролю за випуском учнів початкових шкіл, до роботи серед населення, до організації курсів і читання лекцій для 27-ої армійської бригади, організації клубу для вчителів.

Дуже багато уваги приділялося розв'язанню економічних проблем. Неодноразово піднімалось клопотання перед військовими частинами, Повітовою Радою, Міністерством, Комісаріатом Київського шкільного округу про звільнення шкільних приміщень. Представники спілки брали участь в нараді з цього питання при штабі 8-ої армії.

На всіх засіданнях правління і більшості зборів обговорювались проблеми, пов'язані з забезпеченням членів спілки городами, дровами, одягом, взуттям, гасом, хлібом, цукром та іншими предметами першої необхідності, розподіляли їх між колективами. Діяла каса взаємодопомоги.

31 березня 1918 року було прийнято звернення до Могилівської міської думи, Подільського земства про докорінне поліпшення матеріального становища початкових шкіл та збільшення заробітної плати їх учителям.

Систематично розглядалися заяви і скарги, які надходили від учителів. Особливого розголосу набув конфлікт між адміністрацією і групою учителів жіночої гімназії. В грудні 1917 року 6 викладачів оголосили страйк, який тривав понад три місяці.

На початку серпня 1920 року після повернення з губернської наради завідуючий відділом освіти А. Сперанський виступив на загальних зборах Спілки і вніс пропозицію про її реорганізацію “на нових засадах”. Для цього необхідно було змінити статут, перейти на нову платформу за прикладом Київської та Вінницької учительських спілок. Обговорювався новий Статут. На наступних зборах 7 серпня 1920 року було затверджено Статут Могилів-Подільської спілки працівників освіти і соціалістичної культури, яка увійшла до складу відповідного губернського об’єднання. [3, C.91]

Поширення профспілкового руху

В середині 1917 року оформились окремі об’єднання вчителів середніх шкіл, а потім початкових вищих, початкових нижчих шкіл у м. Вінниці. У 1918 році об'єдналися єврейські і польські учителі. На початку вересня 1919 року вперше зібралися учителі-українці і організували свою спілку, затвердили статут, обрали раду філії. В жовтні 1919 року окружний суд затвердив статут спілки трудового студентства. В цьому ж місяці відбулися загальні збори вчителів, на яких обговорювалось питання про об’єднання. А на чергових зборах 22 листопада 1919 року був створений “Союз вчителів м. Вінниці” і обрано його тимчасове правління. Вирішено організувати “Позичкове ощадне товариство” з касою взаємодопомоги. Обрано комісію для підготовки статуту.

Подібний процес відбувався і у Вінницькому повіті. 12 травня 1918 року на загальному зібранні учителів було створено повітову філію спілки. В середині вересня 1919 року відбувся II повітовий з'їзд, на обговорення якого було винесено 14 питань. 21 вересня 1919 року відбувся з’їзд учителів Стрижавської волості, а на початку жовтня повітове правління констатувало, що учительські спілки засновано вже в 5 волостях.

25 жовтня цього ж року зібралися представники міського об’єднання та волосних філій Вінницької повітової спілки учителів. Крім спілчанських проблем, у центрі уваги постало питання про заснування волосних органів освіти. Проект статуту такого органу був поданий на затвердження повітової шкільної ради. Створено тимчасове губернське правління учительської спілки.

Делегатський з'їзд працівників освіти, який відбувся у Києві в січні 1920 року, скасував Всеукраїнську вчительську спілку і створив спілку робітників освіти і соціалістичної культури. Через це було проведено перереєстрацію членів спілки.

У березні 1921 року відбувся перший губернський з’їзд спілки “Робоссокульт” (робітників освіти і соціалістичної культури), який обрав правління спілки на чолі з Миколою Кузьміним. Правління та президія періодично засідали для обговорення директивних матеріалів Південного бюро ЦК профспілки, затвердження рішень повітових, волосних органів та комітетів.

28 квітня 1921 року на засіданні правління затверджено прапор спілки. Колір – червоний. Зверху напис: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”, нижче –

гасло профспілки. “Пролетарська революція знищила деспота – пролетарська освіта знищить рабство!”, і внизу – “Подільський губернський відділ профспілки Оссокульта”.[4, C.104]

Об’єднання м.Вінниці Вінницького повіту підпорядковувались безпосередньо губернському правлінню. У Вінниці на 1 січня 1921 року налічувалось 694 членів спілки. З 25 березня було оголошено тиждень професійного руху. В результаті організаторської і пропагандистської роботи на 1 травня профспілкою було охоплено 70-80% працівників у 50 колективах (21 трудової школи, 6 профшкіл, 2 бібліотек, 5 курсів, органів народної освіти, дошкільних і позашкільних дитячих установ, народного будинку, державних консерваторії та оркестру, агітпункту, архіву, фото кіно об’єднання краєзнавчого музею, української трупи, театрів ім. Леніна та єврейської драми). У місті створено 5 дільничних комітетів, затверджено 4 уповноважених, які розгорнули активну роботу у трудових колективах. Щомісяця проводились загальні збори працівників, на яких затверджувались тарифні угоди з міським відділом народної освіти на квартал, розглядалися плани шефської роботи, роботи серед неписьменних, обирались делегати на з'їзди і конференції. Не залишались поза увагою проблеми матеріального становища учителів. Створено фонд взаємодопомоги.

На виконання рішення ВЦРПС у листопаді 1921 року розпочався процес злиття двох спілок: “Робоссокульга” і “Робмиса” (робітників мистецтва). Злиття відповідних губернських правлінь відбулося 28 листопада.

11 грудня 1921 року від імені перших спільних зборів у м. Вінниці на адресу Південного бюро ЦК профспілки надіслано телеграму: “...загальні збори вітають почин центральних органів у справі злиття “Робоса” і “Робмиса” і констатують факт глибокого задоволення мас цим актом, що підказаний самим життям... Хай живе віднині міцна спілка робітників культурного будівництва!”

А вже через тиждень на президії слухали інформацію про побутові умови в театрі ім. Леніна: температура в артистичних вбиральнях там не перевищувала 13-14 градусів, на сцені – 8 градусів. Було піднято питання перед владними структурами про наведення елементарного порядку у цій справі. [2, C.19-34]

У квітні 1922 року відбувся об’єднавчий з’їзд, на якому було підбито підсумки роботи за рік. За звітний період відбулося 25 повітових з'їздів. Відзначено позитивні зрушення в роботі Гайсинської, Ямпільської філій і розвал профспілкової справи у Брацлавському повіті, де владні структури неодноразово розпускали правління.

Профспілкову лінію губправління з’їзд визнав правильною, але акцентував увагу на вкрай недостатньому зв'язку з повітовими філіями. Йшлося і про важке матеріальне становище членів спілки, погане надходження внесків. І все ж з’їзд завершив роботу на оптимістичній ноті, підкресливши, що після об'єднання легше вирішувати нагальні проблеми.

Проте “міцний союз” проіснував недовго. В багатьох губерніях відбувся масовий вихід зі спілки працівників мистецтва. Кількість їх (в Україні) зменшилась вдвічі, а в Миколаєві – в 10 разів. Уже в травні надійшла вказівка про роз’єднання спілок. В Подільській губернії цей процес було завершено у червні 1922 року.

Органи народної освіти не завжди враховували колективну думку членів профспілки, що, як правило, призводило до загострення стосунків. Могилів-Подільський міськвно у зв'язку з реформою школи, в основу якої закладались трудові засади, з метою максимального залучення школярів до праці видав наказ завершити навчальний рік 24 квітня 1921 року і розпочати новий 9 травня цього ж року. В першій декаді квітня наказ двічі обговорювався на загальних зборах спілки. Учителі вбачали суть проблеми в тому, щоб наблизити викладання навчальних предметів до життя, а тому після обговорення прийняли постанову. “Просити міськвно відмінити це розпорядження як таке, що не відповідає інтересам школи, і надалі обговорювати подібні питання разом зі спілкою. Враховуючи, що відділу освіти необхідні рішучі і досвідчені люди, спілка готова виділити їх зі свого середовища і підтримувати постійний зв’язок”. Наказ було відмінено.

В грудні 1922 року на учительському з’їзді Гавришівської волості різкій критиці було піддано волосний відділ народної освіти за становище, яке склалося в Кобилянській школі: приміщення зруйноване, учитель втік, школа понад два місяці не працює. Спілка і селяни своєчасно інформували відділ, але ніякого реагування не було. [2, C.102]

Влітку 1923 року Гайсинський окружний відділ народної освіти використав кошти, передбачені на зарплату учителям, на проведення педагогічних курсів. Губправління профспілки засудило ці дії і передало матеріали у прокуратуру.

Не завжди були нормальними стосунки між губвно і губправлінням спілки. Тричі обговорювалось на засіданнях президії питання про організацію Будинку вчителя. Врешті-решт в обіцяне для цього приміщення вселився відділ освіти.

Губвно без погодження зі спілкою намагався розподілити речі і кошти, отримані у “Двотижневик освіти”. Дійшло до того, що губправління звернулося до губпрофради з проханням провести спільне засідання для поліпшення взаємовідносин і встановлення нормальних контактів.

17 і 18 вересня 1921 року Губпрофрада на пленарному засіданні обговорила стан шкільної справи на Поділлі. Відзначила значні успіхи в роботі спілки “Оссокульга”, особливо в ліквідації неписьменності серед пролетарів, і вимагала від губправління і Губнаросвіти більше уваги школам з пролетарським контингентом дітей. У зв'язку з катастрофічним станом багатьох шкільних приміщень вирішено вважати принципово допустимим залучати заможні класи населення до підтримки шкіл.

У зв’язку з ліквідацією повітового поділу губерній 14 лютого 1923 року губпрофрада прийняла постанову про ліквідацію повітових і створення 5 окружних профорганів з центрами у Гайсині (14 районів), Кам'янці-Подільському (17 районів), Могилеві-Подільському (15 районів), Проскурові (16 районів), Тульчині (13 районів). Вінниця разом з Вінницьким округом залишились під опікою губернських профспілкових органів.

Згідно рішення ЦК Ради профспілок № 28 від 1 жовтня 1923 року всі працівники партійних і комсомольських органів були переведені із профспілки радянських працівників до спілки “Робос”. Це вплинуло на зростання її авторитету і значно пожвавило культосвітню роботу. В кінці жовтня було створено секції преси, професійну та наукових працівників, схвалено організацію студентських земляцтв в інституті народної освіти.

12 червня 1924 року розпочав свою роботу IV губернський з’їзд працівників освіти. Під час обговорення доповідей губвідділу спілки “Робос” і губвно делегати відзначали певні успіхи, засуджували вимоги окремих міських учителів щодо незалежності профспілок від партійних органів, вимагали посилення уваги до сільської школи, поглиблення перепідготовки педагогічних кадрів, надання їм кваліфікованої методичної допомоги, підняття кваліфікації робітників політосвіти, удосконалення мережі профшкіл, особливо сільськогосподарського профілю, переходу від пересувних бібліотек до організації постійних при кращих окружних і районних школах, удосконалення форм, обсягу і обліку громадської роботи. У виступах звучали заклики завершити ліквідацію неписьменності, посилити антирелігійну пропаганду, брати активну участь у роботі радянських органів (“Жодної сільської ради без вчителя!”), активно поширювати політичні і наукові знання, поширювати кращий досвід профспілок.

У червні 1925 року поділ на губернії було ліквідовано. 5 липня відбувся заключний пленум губернського профспілкового об'єднання. Було прийнято рішення вважати губвідділ ліквідованим, обрати тимчасове правління по Вінницькій окрузі, а фінансові залишки передати до ВУЦП з надією, що вони будуть передані Вінницькій окрузі. Губернський будинок робітників освіти передано в розпорядження Вінницької окружної філії. [3]

Секція наукових працівників

17 вересня 1923 року губернське правління профспілки працівників освіти прийняло рішення про створення секції наукових працівників. В організаційний період її очолював професор Вінницького інституту народної освіти М.І. Безбородько, через деякий час – А.І.Ярошевич.

В період становлення секції особлива увага приділялась налагодженню зв'язків між науковцями, світоглядним проблемам і краєзнавчим питанням. Створено комісію, яка розробила план метеорологічного, геологічного і ботанічного обстеження Поділля. Накопичувався матеріал при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки академії наук України. Члени біографічного гуртка склали каталог діячів краю і надіслали до Академії наук, зібрали і обговорили кілька сотень біографій. Комісія української мови розпочала працю над лінгвістичним матеріалом Поділля.

За перший рік своєї діяльності спілка зміцніла, в ній налічувалося вже майже 50 співробітників вузів і наукових установ, були налагоджені ділові зв'язки з подібними організаціями в інших містах. Але серйозним недоліком вважався слабкий вплив секції на органи і заклади освіти. [1, C.91]

Враховуючи позитивні відгуки і критичні зауваження, члени секції намагаються активізувати свою діяльність. Уже до кінця року на зборах обговорювались злободенні питання: “Розумова перевтома та гігієна розумової праці”, “До історії українознавства” тощо. Члени СНР брали активну участь в роботі науково-філософського товариства, в комісії української мови, виступали з лекціями про методологію академічної праці, про власні наукові Дослідження, працювали в раді культвідділу губернської профспілки, у будинку працівників освіти.

На початку лютого 1925 року в Харкові відбувся перший з'їзд наукових робітників України, в ньому брав участь секретар вінницької секції М Доброгай. Резолюції з’їзду лягли в основу пращ науковців.

Створено осередки СНР в Сутиському технікумі, при вищих педагогічних курсах у Могилеві, Гайсині і Тульчині. У 1925-1926 роках активно працювала група консультантів при кабінеті вивчення Поділля у Вінницькій філії бібліотеки Всеукраїнської академії наук. При необхідності залучалися до консультацій спеціалісти з Києва, Кам’янця-Подільського та інших міст. Вийшло друком чимало краєзнавчих розвідок. [2]

З ініціативи науковців 10 березня 1926 року Вінницький окружний виконком затверджує склад комісії для увічнення пам’яті Михайла Коцюбинського. Взято під охорону будинок, у якому народився письменник, а з жовтня його утримання переведено на місцевий бюджет. Проводяться ремонтні роботи і накопичується матеріал для обладнання музею. Відкрито 8 листопада 1927 року.

З початку 1928 року профспілки брали активну участь в складанні контрольних цифр І п’ятирічки. Не стояла осторонь цього процесу і вінницька секція наукових робітників. 12 лютого на загальних зборах обговорювалась доповідь інженера Бодунчена “П’ятирічний план комунального господарства м. Вінниці”. Під час виступів обґрунтовувалась перспектива розвитку міста в трьох напрямках: як культурного центру, як центру розвитку легкої промисловості і як курортної зони України. У зв’язку з цим планувалися найрізноманітніші заходи, починаючи від розширення житлового будівництва, і закінчуючи облаштуванням пляжів та лазень Серед інших, розглядалося питання про виділення земельної ділянки для будівництва корпусу майбутнього медичного інституту, нині університету.

На початку червня окремо обговорювалися перспективи розвитку вищої освіти у Вінниці. Внесено пропозицію про відновлення інституту народної освіти, закритого у 1924 році, створення медичного інституту, надання педагогічного ухилу музичному технікуму, об’єднання українського і єврейського педтехнікумів в один навчальний заклад з двома відділами.

В кінці вересня розгортається жвава дискусія при обговоренні проблем уніфікації системи освіти в СРСР. Були пропозиції покласти в основу реформи досвід Української республіки. Йшлося про те, щоб навчання дітей розпочинати в 7 років, перші п’ять років навчання відводити під початкову освіту, наступні чотири – під середню, і на завершальному етапі шкільного навчання давати професію (“Сільські школи агрономізувати, міські – індустріалізувати!”). Міцні технікуми пропонувалося перетворити на вищі навчальні заклади з терміном навчання п’ять років, а слабші – на профтехшколи з трирічним терміном навчання.

На одному з засідань вчені Вінниці гнівно засудили погром польськими екстремістами центрів української культури у Львові і взяли активну участь у мітингу протесту 27 листопада 1928 року.

На початку 1929 року були активні спроби перемістити філію бібліотеки Всеукраїнської академії наук до м. Камянця-Подільського. СНР переконливо обґрунтувала необхідність залишити її та кабінет вивчення Поділля у м. Вінниці. До думки членів секції прислухались.

Свою працю вінницькі науковці намагалися тісно пов’язувати з потребами округу. В середині лютого 1929 року створено комісію з підвищення урожайності сільськогосподарських культур. На початку 1930 року був затверджений план участі членів секції у весняній посівній кампанії, у якому передбачалась робота на курсах і семінарах з підготовки і перепідготовки кадрів для дитячих установ села, відрядження в райони лекторів і консультантів, створення агроконсультбюро при центральній робітничій бібліотеці, обслуговування гуртків з агрономії, опрацювання рекомендацій про роль школи в районах суцільної колективізації. В усіх навчальних закладах формувалися бригади для роботи на полях, готувалися концертні програми і бібліотечки для підшефних сіл.[ 3]

Література

1. (8)Васькович Г. Шкільництво в Україні (1905-1920). – К:Мандрівець, 1996. – 359 с.
2. (12)Вінниччина : минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. – Вінниця ДП. ДКФ – 2005. – 324 с.
3. (13)Вінниця : Історичний нарис / Гол. Редактор проф. Подолинний А.М. – Вінниця : Книга-Вега, 2007. – 430 с.
4. (21)Гамрецький І.С., Калоша П.М., Пустіва В.Д., Троценко Л.В. Нарис з історії профспілкового руху освітян Вінниччини – Вінниця: Континент-Прим, 2002. – 140 с.
5. (73)Сірополко С. Історія освіти в Україні [від початку нашої історії до початку ХХст.]:[Монографія для істориків, вчителів, студ.] / Ст. «Життєвий шлях подвижника і патріота» Т. Т. Бернаржової – К.: Наукова думка, 2001.–912 с.