10 грудня 2012 року у Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії проведено студентську науково-практичну конференцію «Постать Григорія Сковороди в сучасному культурно-освітньому дискурсі».

Григорій Сковорода – один із найяскравіших представників української культури, дидактики, теології, гуманізму та народної філософії. Його спадок – безцінний, який не втратить своєї актуальності та важливості навіть через століття. Саме тому, організатори та учасники конференції відзначили Григорія Сковороду як великого мислителя та наставника багатьох поколінь нашого народу.

Ящук Інна Петрівна, декан факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доктор педагогічних наук, доцент розпочала свій виступ з вітального слова, адресованого усім учасникам конференції. Її ґрунтовна доповідь являла собою широкоаспектне дослідження про життя та творчість Григорія Сковороди, у якій було висвітлено головні ідеї та принципи вчень видатного філософа. Особливо відзначила Інна Петрівна, що метою виховання у Григорія Сковороди має бути людина мисляча, чуйна, яка пізнає навколишній світ серцем: «Людина без серця всеодно, що горіх без зерна». Ідея «сродності» праці – є основною у формуванні світоглядного покликання кожної людини. Особливе значення для Григорія Сковороди відіграє книга – приклад постійності і наполегливості: «Долго учись сам, если хочешь учить других». Та основним фактом, що підтверджує самобутність та педагогічний хист Григорія Савовича, є відгуки його учнів та послідовників. Так, за словами Ковалевського, Сковорода достойний того, щоб у нього вчитися.

Крищук Богдан Степанович, начальник наукового відділу Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки та психології, у своїй доповіді подав багато цікавої інформації про просвітницьку та освітню діяльність Григорія Сковороди. Багато статей, праць, досліджень було присвячено саме просвітництву та його впровадженню на теренах нашої країни. Цьому сприяв той факт, що Григорій Сковорода усе своє життя залишався «вічним студентом». Як відзначив Богдан Степанович, видатний філософ навчався у декількох вищих навчальних закладах, в тому числі, і європейських; довго подорожував нашою та іншими країнами, де вивчав людей, їх життя та сутність кожного етапу існування людини на Землі. Саме, завдяки цим подорожам, Григорій Сковорода був добре знайомий з просвітницькими ідеями багатьох відомих діячів та мислителів того часу, розділяв їх та вносив своє трактування, свій світогляд, який допомагав краще розуміти людей та навколишній світ. Наголосив Богдан Степанович у своїй доповіді і на поглядах Григорія Сковороди щодо розвитку духовності особистості. Духовність – один із основних напрямів у творчості Григорія Савича, де він широко описує та аналізує усі аспекти цієї сфери на тогочасній Україні. Григорій Сковорода мав відношення до відкриття першого університету у Харкові, який сьогодні носить його ім’я, адже внесок цієї людини у розвиток освіти України важко переоцінити.

Сівак Наталія Анатоліївна, голова профспілкової організації студентів Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, викладач кафедри педагогічки та психології, підготувала яскраву розповідь про трансформацію ідей Григорія Сковороди у соціалізацію студентської молоді. «Перший український хіпі», саме так називають Григорія Савича за його мандрівний спосіб життя та особливий світогляд, який ґрунтується, перш за все, на тому, щоб зробити життя кожної людини щасливим і від цього залежить її діяльність, праця, знання, поведінка і, навіть, думки. Основний принцип соціалізації за Сковородою – бути щасливим. І, незважаючи на те, що Григорій Савич відмовився майже від усіх благ суспільства, вів аскетичний спосіб життя, він завжди був впевнений у собі, усміхнений, добрий, чуйний, що і говорить про те, що він був щасливою людиною.

Подзігун Леся, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, у своїй доповіді на тему: «Блукаючий філософ України – Г.С. Сковорода» подала цікаві факти з біографії Григорія Сковороди. Із самого дитинства він мав надзвичайний музичний слух та неабиякий хист до навчання, тому не дивно, що в юності він виграв конкурс «Голос країни» і, навіть сама цариця запропонувала йому місце в  капелі при царському дворі. Та Григорій Савич відмовився від слави і розкоші, багатого заможного життя. Він любив правду, саме через свої переконання був звільнений з багатьох місць роботи; він любив світ і людей, це і стало поштовхом до його великої подорожі, з назвою життя. Григорій Сковорода мандрував Німеччиною, Італією, де відвідував лекції багатьох відомих мислителів та філософів, вивчав світ у всіх його проявах та навчав людей жити правдою.

Заморока Iрина, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, розповіла про актуальність філософських та освітніх ідей Г.Сковороди в ХХІ столітті. Особливу увагу студентка звернула на основну тезу у вченнях Сковороди про людину: сутність щастя людини пов’язана зі способом її життя. Основне місце в цьому трактуванні постає поняття «сродної праці», за яким, кожен повинен займатися лише тією улюбленою справою, що приноситиме найбільше задоволення та благо.

Сувілова Дарія, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, продовжила розкривати у своїй доповіді тему : «Актуальність філософських та освітніх ідей Г.Сковороди в ХХІ столітті». Як повідомила студентка, живучи три століття тому, Григорій Сковорода залишив праці для розвитку дидактики, які є актуальними і в наш час. На перше місце великий мислитель завжди ставив людину і стверджував, що формування людини відбувається через самопізнання. Людина повинна здобувати знання не лише з книжок, а й з навколишнього середовища. Відзначила Дарина і той факт, що Григорій Сковорода був передовим, успішним педагогом. Вчителя Г. Сковорода порівнював з дбайливим садівником, який, активно втручаючись у природний хід розвитку вихованця, веде його наперед наміченим шляхом. Велику роль він відводив спілкуванню та слову, вважав, що це основні ключі до розуміння людської природи, та головні важелі, за допомогою яких людину можна навчити правильно сприймати світ. Педагогічні настанови Григорія Сковороди не втрачають своєї актуальності і в наш час. Його духовна, філософська, педагогічна спадщина є всеукраїнським та світовим надбанням.

Землянко Мар’яна, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доповіла про те, що Григорій Савич Сковорода посідає почесне місце в історії української і світової культури. Свої філософські погляди Сковорода обстоює і в байках. Писати байки його спонукало саме життя з безліччю явищ і фактів, вартих осміяння, осуду та бажання виправити вади, навчити, передати свій життєвий досвід, поділитися наслідками багатьох роздумів. Протягом 1769-1774 років Сковорода написав 30 байок. Вони й склали збірку «Байки Харківські». У багатьох байках провідною є думка про необхідність жити «за природою», про те, що праця за покликанням, за здібностями приносить насолоду людині й користь суспільству. У системі поглядів, що їх викладено в «Байках Харківських», значне місце посідає одне з важливих питань філософського вчення Сковороди – роздуми про людське щастя. На думку філософа, щастя не треба шукати ні за морем, ні на небі, воно завжди поруч або в самій людині.

Сюрко Катерина, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, представила цікаву про життєвий та творчий шлях Григорія Сковороди, його становлення як видатного письменника, педагога та просвітителя-гуманіста.

Шиндеровська Тетяна, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, у своїй доповіді «Трудове виховання у формуванні особистості в педагогічній спадщині Г.Сковороди» повідомила, що йдучи за народною педагогікою, Г. Сковорода в центрі педагогічної системи поставив працю. Він обстоює ідею, що щастя людини полягає у праці, відповідній до її природних нахилів. Звідтоді піднята з глибин народної виховної мудрості думка про визначальну роль «спорідненої» праці у формуванні довершеної особистості назавжди ввійшла в золотий фонд класичної педагогіки й прогресивної педагогічної практики підготовки дітей та молоді до життя.

Гала Юлія, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, відзначила особливе місце народної педагогіки у вченнях Григорія Сковороди. Ідеями й засобами української народної педагогіки пройняті педагогічна діяльність та літературно-педагогічна й епістолярна творчість Г. Сковороди. Чимало його пісень і висловів стали крилатими, поповнили виховний арсенал української етнопедагогіки.

Те, що Сковорода майже в кожному своєму творі посилається на народну педагогіку, свідчить не лише про його знання її, а й про те, що своє педагогічне вчення він прагне обґрунтувати з урахуванням здорового глузду народу, його величезного духовно-практичного досвіду.

Круковська Аліна, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, у доповіді на тему «Особливості формування «істинної» людини у філософсько-педагогічній спадщині Г. Сковороди» звернула увагу, що  Г. Сковорода обстоював думку про те, що за своєю природою людина не зіпсована, добра, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям». На думку вченого, причинами, що породжують моральні вади, інші відхилення у поведінці, є суспільні умови, неправильно поставлене виховання, темрява, неосвіченість народу. Особливо важливим у формуванні особистості є правильне виховання, воно може дати, як відзначав Г. Сковорода, «те, чого не дадуть ні чин, ні багатство, ні походження, ні милість вельмож».

Орловська Ганна, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доповіла про формування моральної особистості в педагогічній спадщині Г. Сковороди. У моральному вихованні важливо «навчити вдячності». Причому поняття «вдячність» тлумачив Г. Сковорода дуже широко. Невдячність вважав джерелом багатьох моральних вад суспільства.

Просвітитель неодноразово застерігав молодь від пияцтва, статевої розпусти, які підривають репутацію людини і, безперечно, шкодять її здоров'ю.

Бєгунова Оксана, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, у доповіді на тему «Використання елементів народної педагогіки у творчій спадщині Г.Сковороди» особливу увагу звернула на те, що Г. Сковорода вийшов з народу і, здобувши широку освіту, всього себе віддав тому ж народові, живучи так, як жив народ, і маючи на нього, не кажучи вже про суспільство, сильний вплив.

Українську народну педагогіку Г. Сковорода відносив до невід'ємного компонента українознавства, феномена українства й могутнього чинника українотворення, тобто формування власного українського Я на основі пізнання свого народу й самого себе. Він засуджував верхівку суспільства, яка третирувала своє рідне, українське, національне, зневажливо ставилась до свого народу, його мови й звичаїв. Нехтування своїм, національним йому уявляється диким.

Рибак Тетяна, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, акцентувала увагу на мистецьких напрямах у творчості Г.Сковороди. Велику увагу приділяв просвітитель естетичному вихованню засобами музики, яка повинна бути обов'язковою складовою освіти. То ж не дивно, що сам Г. Сковорода все своє життя не розлучався з музичним інструментом, чергуючи свої бесіди і проповіді з грою на сопілці або співом. Дбаючи про естетичний розвиток учнів, він навчав їх гри на органі, флейті та сопілці, організовував на лоні природи заняття хору.

Тему дружби у творчості та діяльності Г.Сковороди детально розглянули у своїх доповідях Алексєєва Марія, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології, Марценюк Іванна, студентка 63 групи факультету початкової освіти та філології та Кобель Олена, студентка 63 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Багато сторінок своїх творів Г. Сковорода присвятив питанням дружби між людьми, союзу, за його словами, «сродних душ». Дружба, на його думку, повинна бути щирою і відвертою, бо «нема нічого небезпечнішого, ніж підступний ворог.., немає нічого більш отруйного від удаваного друга», робить висновок Г. Сковорода. Найкраща дружба зміцнюється у спільній праці, вважав він.

Тимчур Катерина, студентка 62 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, відзначила роль розумового виховання у Григорія Сковороди. Заслуговує на увагу застереження Г. Сковороди, що не втратило актуальності й нині: розумове виховання  –  це не нагромадження знань, його мета – навчити дітей самостійно мислити, робити самостійні висновки, застосовувати набуті знання в житті.

Ковтуцька Інна, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, доповіла про систему фізичного виховання у Г.Сковороди. Фізичне здоров'я, життєрадісність він вважав ознакою не враженої жодними моральними вадами душі, твердячи: «веселість – це здоров'я гармонійної душі. Душа, вражена яким-небудь пороком, не може бути веселою».

Коваль Юлія, студентка 61 групи факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, у доповіді на тему «Ставлення до релігії у творчій спадщині Г.Сковороди» відзначила такі моменти: Онтологічною основою вчення Сковороди є концепція трьох світів і двох натур: «Весь мір состоит из двух натур: одна – видимая, другая – невидимая. Видимая натура называется тварь, невидимая – Бог». Сковорода учив, що в усьому треба бачити двоїстість: видиме і невидиме, зовнішнє і внутрішнє, тілесне і духовне, тлінне і вічне, твар і Бога, матерію і форму, старе і нове, явне і таємне.

Матеріальний світ існує всюди і не можна знайти жодного місця, де б його не було. Але так само всюди існує і невидимий світ, тобто видимий і невидимий світи нерозривно пов'язані один з одним.

Думку про те, що основою всіх речей, їх діяльністю і рушійною силою є саме невидима натура (Бог, дух), Сковорода розкриває і поглиблює у філософському творі «Наркісс» (1767). У цій праці мислитель пише, що невидимість «першенствує» в усіх без винятку речах матеріального світу і в самій людині. А Бог є не що інше, як вічна глава і таємний закон у тварях».

Учасники та організатори конференції підготували чудову підбірку відеоматеріалів про життя та творчість Григорія Сковороди, Організували виставку книг про великого філософа та гуманіста.

Конференція відзначалася особливим настроєм та позитивним сприйняттям навколишнього середовища й оточення.