Саме під таким нині відомим провіденційним закликом І. Франка кафедра української мови і літератури факультету початкової освіти та філології Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії провела студентський науково-практичний семінар, присвячений пам'яті видатного класика української літератури, титана думки, великого українця, автора поезії "Сідоглавому", в якій висловлено крик душі, створено печальний образ України кінця ХІХ століття з поясненням поета: "Мене ж болить її / Відвічнеє страждання".

Директор вузівської бібліотеки Л.В. Дитинник вступним словом відкрила семінар, закцентувавши увагу на актуалізації вивчення праць І. Франка. Вона наголосила на тому, що бібліотечні працівники до ювілею письменника розгорнули змістовну виставку.

Завідувач кафедри української мови і літератури, професор В.П. Мацько у своєму виступі розповів про враження від прочитаних спогадів Анни Франко-Ключко "Іван Франко і його родина", повідомив, що світлу пам'ять про свого прадідуся береже у серці онука Галя Ключко, яка мешкає нині в канадському Торонто. Віталій Петрович з наукової точки зору охарактеризував Франковий вірш "Не пора" із циклу "Україна" (1880) і який не увійшов до 50-томного видання творів письменника з певних причин. Із чотирьох строф поезії найпатріотичнішою у тодішній бездержавній Україні була перша: "Не пора / Не пора, не пора, не пора / Москалеві й ляхові служить! / Довершилась України кривда стара, / Нам пора для України жить". Та не лише цей вірш був під забороною. Те, що нині переживає українська людина в контексті глобального світового абсурду, подібне переживав І. Франко, який у своєму духовному світі творив Україну. Франкові душевні муки формально вписувалися в контекст кризових явищ на помежів'ї століть. Він боровся з "можними світу сього", які чинили "всякий утиск, усякий визиск і всяку облуду" ("Семітизм і антисемітизм у Галичині", 1887) з їхніми прислужниками, з "народними провідниками", які рядилися у "батьки нації", прикриваючи свої шкурні інтереси політичними ідейками.

У передмові до збірки "Мій Ізмарагд" (1898) поет застерігав від політичного шахрайства й партійного догматизму: "Жорстокі наші часи! Так багато недовір'я, ненависті, антагонізмів намножилося серед людей, що недовго ждати, а будемо мати (а властиво вже й маємо!) формальну релігію, основану на догматах ненависті  та класової боротьби. Признаюсь, я ніколи не належав до вірних тої релігії і мав відвагу серед насміхів і наруги її адептів нести сміло свій стяг старого, щиролюдського соціалізму, опертого на етичнім, широко гуманнім вихованню мас народних, на поступі і загальнім розповсюдженні освіти, науки, критики і людської та національної свободи, а не на партійнім догматизмі, не на деспотизмі проводирів, не на бюрократичній регламентації всього людського майбутнього, не на парламентарнім шахрайстві, що має вести тої "світлої будуччини" (Текст не ввійшов до 50-томного видання). Вчитаймось у гуманістичні думки і спитаймо себе: чи не про наш час писав Іван Франко? Минуло 100 років з часу відходу письменника в інші світи, а його духовна продукція і нині є актуальною.

 Учасники семінару уважно слухали виступ голови обласного об'єднання товариства "Просвіта", поета В. Міхалевського, який також закцентував на подвижницькому духові І. Франка, що будить нас до діяння в ім'я правди. Учасники наукового студентського семінару заслухали змістовні доповіді, що їх виголосили філологи Олена Губаль, Вікторія Гичун "Погляди Івана Франка на розвиток сучасної української літературної мови", Ніна Максимчук "Шевченкознавчі праці Івана Франка", Ірина Сидорук "Суспільно-філософські мотиви у творчості Івана Франка", Анастасія Рудик "Шевченкознавство Івана Франка в контексті національного самопізнання і самоусвідомлення українців" та ін. Матеріали, озвучені на студентському науково-практичному семінарі, будуть надруковані в збірнику студентських наукових статей «Філологічні студії», що виходить при кафедрі української мови та літератури ХГПА.

  Олесь РУДЬ,

м. Хмельницький