Група волонтерів факультету початкового навчання побувала у дитячому будинку недалеко від Чернівців у невеличкому румунському селі Молниця. Про нього частіше пишуть різні церковні видання, рідше – світські.

І все тому, що господарем будинку для дітей сиріт є священик – протоієрей Михайло Жар. Неофіційно заклад так і називають "Родина отця Михайла".

У родині отця Михайла, настоятеля Банченського Свято-Вознесенського чоловічого монастиря, троє власних дітей, 32 усиновлених та 120 під опікою. Найстаршому з них – 20 років, наймолодшому – лише рік.

Сім'я Жарів має два власних 3-х поверхових будинки, в тому числі багатоквартирний будинок для дітей, у якому кожна дитина після виповнення повноліття отримає власну квартиру, їдальню, пральню, велике підсобне господарство.

Михайло Жар — настоятель Банченського монастиря, людина, про яку знають не лише в Україні, а й далеко за її межами як про щирого благодійника. Він опікується дітьми, які живуть при монастирі.

Хто хоч раз відвідав цей міні-інтернат, був вражений сучасними умовами, харчуванням, доглядом за дітьми-сиротами. Багатьох із них отець Михайло усиновив. За дітьми доглядають монахи з монастиря. Переважна більшість дітей — хворі, причому хвороби важкі, а іноді й невиліковні. Хоча в отця Михайла вони отримують і опіку, і домашній затишок, а ще й висококаліфіковане лікування за кордоном.

«Поки що всиновив лише 32 дитини, тому що мене спочатку налякали, що заберуть усіх. Адже я лише опікун, а може знайтись усиновитель, який матиме право на дітей, – говорить отець Михайло. – Тоді я вирішив, що ладен іти на все, аби не розлучатися з дітьми. Якби їх забрали, то забрали б і моє життя».

Нині у будинку перебуває близько 40 дітей-інвалідів. І всім, за словами священика, надають кваліфіковану медичну допомогу. "Нам виділили медичну лабораторію. У нас постійно працюють сім медпрацівників – масажисти, педіатри, медсестри, фельдшери. Нещодавно з’явився лікар-невропатолог, – розповідає отець Михайло. – Ми тримаємо постійний зв’язок із районною й обласною лікарнями. Двічі на рік усі діти обов’язково проходять медогляд. Я вважаю, що лікарі – посланці Божі на землі, їм дано зціляти людей. І якщо мені скаржаться на якусь недугу, завжди кажу: "Я молитимуся за здоров’я, але ви обов’язково їдьте до лікаря".

Серед 220 дітей, які живуть в одній великій родині, є хлопчина, якого можна назвати улюбленцем отця, це – 15-річний безрукий Степанко. Михайло Жар зустрів хлопчину в інтернаті, куди привозив подарунки на Різдво. Степанко читав сумні вірші й увивався біля священика та черниць, а коли ті зібралися їхати, попросив взяти його зі собою. Отець розчулився й привіз хлопчину в Банчени. Тепер на великі релігійні свята він бере Степана на дзвіницю й той, ухопившись зубами за канат, дзвонить. Любить це робити. А протезисти пообіцяли виготовити йому спеціальні протези рук.

У багатодітного батька вистачає сил та натхнення, навіть незважаючи на те, що сам переніс три інфаркти та понад десять операцій. Він упевнений, що одного разу його врятувала спільна дитяча молитва: «Діти годинами стояли на колінах, коли у мене зупинилося серце й настала клінічна смерть».

Так у 1992 році в сім’ї священика з’явився трирічний Іван, хворий на дитячий церебральний параліч (ДЦП). Дитина не могла ходити, лише повзала, спираючись на руки. Івана почали лікувати, застосовуючи нові методики, консультуючись із фахівцями. Згодом, побачивши, як багато таких самих хлоп’ят у дитячих будинках, родина Михайла Жара вирішила допомогти хоча б деяким із них. Узяли в сім’ю ще кількох діточок з ДЦП, які через хворобу взагалі не могли ходити. Возили їх на лікування навіть до Ізраїлю, після чого суттєво поліпшився стан їхнього здоров’я. "Тепер усі наші діти на ногах! А Іван уже зовсім дорослий. Він добре ходить, але все ще спираючись на милиці", – розповідає господар дитячого будинку.

Тож за кілька років виріс цілий притулок. Дітей отець Михайло збирає з усієї України. У кожного з його вихованців своя доля. Деякі потрапили сюди немовлятами, інші – уже в підлітковому віці, спробувавши алкоголь та наркотики, побувавши навіть у тюрмі. Є у дитячому будинку й діти, від яких відмовилися батьки і яких ніхто не хотів усиновляти, бо, як стверджують лікарі, хвороби у них невиліковні. Йдеться про пороки серця, ДЦП, гідроцефалію, епілепсію, хворобу Дауна. Таких дітей отець Михайло намагається показати найкращим лікарям як в Україні, так і за кордоном. І навіть коли медики розводять руками, завжди залишаються молитви.

"Незабаром у нас буде 60 ВІЛ-інфікованих діток зі всієї України, – говорить батюшка. – Для них ми приготували спеціальний будинок. Такі діти потребують більшої уваги та допомоги, ніж звичайні".