У одному селі жив молодий парубок. І був він сильно закоханий в першу красуню на всю округу. Дівчина володіла серцями майже всіх хлопців в селі і дуже гордилася своєю привабливістю, але нікому не віддавала перевагу.

І тоді вирішив хлопець стати воїном сильним і сміливим. Він подумав, що бачивши могутнього бійця, в обмундируванні, з нагородами, дівчина захоче стати його дружиною. І пішов він у місто, на солдатську службу. Дослужився до офіцера, відзначився в боях, змужнів і повернувся додому.  Але дівчина навіть не подивилася в його бік. Втім, вона так і не вибрала свого судженого.

Тоді закоханий чоловік вирішив стати багатим, вже тоді дівчина точно не встоїть перед дорогими подарунками. Поступив він на службу до купця охоронцем, навчався у нього. І незабаром відкрив свою справу, розбагатів і повернувся в рідне село всіма шанованим купцем. Але дівчина байдуже прийняла його подарунки, лише показала ще  більш  щедрі підношення від інших претендентів її руки.

І тоді вирішив чоловік набратися мудрості. Залишив він всі свої багатства сім'ї і пішов по світу шукати розуму. Повернувся він через декілька років в рідне село, славлячись людиною мудрою. Але не пішов він до будинку красуні, а став спокійно жити, ділячись з іншими своєю мудрістю.

Пройшов  час, дівчина так і не вийшла заміж, вважаючи недостойними її краси всі пропозиції. Але потік днів невблаганний і кожен новий день дзеркало відображало все меншу привабливість жінки. І ніхто вже не хотів брати її в дружини. Залишившись одна, прийшла жінка до мудреця і запитала, чи хоче він узяти її в дружини. І погодився мудрець.

Здивувалися люди:

— Навіщо тобі в дружини така жінка, яка, до того ж, зробила тобі так багато зла?

Посміхнувся мудрець:

— Я бачу в ній стільки добра! Адже коли б не вона, я б ніколи не став тим, ким є зараз.