Вилізла лисиця ранком зі своєї нори. Сонце тільки сходило, і тінь від лисиці була довжелезною.

Глянувши на неї, лисиця подумала: „Яка я велика! На сніданок мені, мабуть, потрібен буде цілий верблюд”.

І побігла шукати верблюда. Раптом із кущів вискочив заєць, і гайда тікати. Лисиця зверхньо глянула в його бік і побігла далі.

Сонце зійшло вище, і тінь, що падала від лисиці, ставала меншою. Вона спинилася, глянула на неї ще раз і вирішила, що верблюда, мабуть, за один раз не подужає, тому їй вистачить і баранчика. У животі вже добряче крутило від голоду.

Раптом дорогу їй перебігла зграйка куріпок. Але лисиця, утвердившись у думці, що їй потрібен на сніданок цілий баран, навіть не звернула на них уваги.

Сонце зійшло ще вище, і лисиця зауважила свою вже зовсім мізерну тінь. Згадала зайця, який ранком ледь від неї втік, і дуже пошкодувала, що не погналася за ним.

За якийсь час тінь щезла зовсім. Згадала лисиця куріпок, і облизнулася. Зла на себе й на весь світ, голодна і розгублена, почала вона ганятися за мишами.