«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка».

Це не просто слова, які пролунали 22 січня 1919 р. на Софіївській площі у Києві. Це декларація національного символізму, соборницького прагнення нашого народу.

Цей символізм проявлявся на усіх етапах національного сходження, як тільки українці виборювали щонайменшу можливість його публічної декларації. Так було 22 січня 1939 р., коли у центрі Карпатської України місті Хуст відбулася 30-ти тисячна маніфестація на підтримку ідеї соборності.

Так було 21 січня 1990 р., коли майже 3 млн українців, зокрема й хмельничан, демонструючи символізм національного єднання, утворили живий людський ланцюг, що простягнувся від Заходу до Сходу.

Так було й 21 січня 2000 р., коли вперше на мосту річки Збруч мешканцями Тернопільської та Хмельницької областей спільно було засвідчено як символ соборництва єднання Західної та Наддніпрянської України.  

Так було 22 січня 2019 р. у День відзначення 100-річчя національної соборності, коли над небом Хмельниччини одночасно замайоріло 3 тисячі 220 державних прапорів.      

Так є сьогодні, 22 січня 2023 р., коли кожний українець в ім’я збереження УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ вкладає свою помірну частку на кожному із фронтів для відсічі російському агресору. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність держави буде цілковито відновлена тільки після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом.  Соборність – мета Перемоги. Свідченням цього є слова пісні «Ой у лузі червона калина»  

Так буде завжди допоки є Україна.